27 жовтня ми відзначаємо День української писемності та мови – день, що нагадує про безцінний скарб, у якому живе душа нашого народу, його історія, пам’ять поколінь, мудрість предків і мрії про майбутнє.
Українська мова – це значно більше, ніж слова. Це голос наших предків, який пройшов крізь століття випробувань, заборон і боротьби. Це мова, якою нас колисали матері, якою звучать найщиріші зізнання в любові, якою ми молимося за рідних, дякуємо захисникам і захисницям та вимовляємо найважливіше: «Україна», «свобода», «дім».
Сьогодні, коли Україна виборює своє право на незалежність, українська мова є символом нашої незламності, свідченням нашої самобутності та важливою складовою національної єдності. У час, коли ворог намагається знищити не лише наші міста й села, а й нашу історію, культуру та ідентичність, зберігати й плекати рідне слово – означає берегти себе як народ.
Шануймо рідну мову щодня – у розмовах із близькими, у навчанні та роботі, у книжках, піснях і добрих справах. Передаваймо її дітям, відкриваймо її красу тим, хто лише починає пізнавати її багатство, говорімо нею впевнено, щиро й з любов’ю.
Нехай українська мова завжди буде для нас джерелом сили, єдності та натхнення. Нехай у ній звучать радість мирних ранків, дитячий сміх, слова вдячності й віра в Перемогу. І нехай над вільною Україною завжди лунає рідне слово – красиве, незламне й живе.